ння ф

ОСВОЄННЯ - категорія людського світовідношення, що відображає процес універсальної соціальної взаємодії людини і світу, перехід індивідуального в соціальне і навпаки, трансформацію людськими індивідами свого життєвого досвіду у власні якості, світоглядні орієнтації, установки, здібності, уміння. Процес О. соціальної реальності активністю суб'єкта, тобто включення реальності у світ суб'єкта, сферу його життєдіяльності, веде до того, що вона стає реальністю, пристосованою до способу дій суб'єкта і несе на собі відбиток його волі. У цьому зв'язку освоїти щосьозначає зробити його своїм з метою функціонального використання (напр., як засобу досягнення мети, предмета задоволення потреби тощо). О. - складний, багатогранний і суперечливий процес людської життєдіяльності, що безпосередньо визначається потенціалом соціального статусу її суб'єкта, який задає масштаб та способи О. соціальної дійсності, виокремлення з неї неосвоєної реальності у формах, що задовольняють вимоги буття, потреби та інтереси людини. О. являє собою цілеспрямований вольовий процес життєдіяльності соціальних суб'єктів, що передбачає мету, засоби її досягнення, поділ світу на даний і належний, перетворення власного світовідношення із даності в проблему та вирішення останньої. Своїм результатом О., як правило, має громадянську позицію особи. Наявність у індивідів комплексу неповноцінності, девіантної поведінки свідчить про спотворений характер соціального О. О. абсолютно суверенне і відбувається виключно на основі добровільного прагнення індивідів. Тільки реальний процес життя, необхідність соціально діяти адекватним чином примушують людських індивідів освоювати навколишній світ, перевіряти у спілкуванні свої знання, життєвий досвід, набуті уміння. Розрізняють три загальних типи О.: духовне, практичне і духовно-практичне. Однак у соціальному плані О. може бути диференційоване також стосовно міри приналежності освоєного фрагмента соціальної дійсності відповідному суб'єктові та характеру маніпулювання ним, тобто О. може виступати як присвоєння, привласнення, володіння, користування. Конкретизуючи зміст категорії "соціальна взаємодія", поняття "О." відображає той аспект активності соціального суб'єкта, який пов'язаний із процесом вольової "суб'єктивації" соціальної реальності, перетворення її на його надбання, приналежність, засіб, цінність тощо. Однак це поняття ще не досить досліджене в соціальній філософії.

ПРАКТИЧНО-ДУХОВНЕ ОСВОЄННЯ СВІТУ - особлива форма освоєння (від нім. Aneignung - перетворення у своє), тобто діяльність переведення результатів взаємодії суб'єкта з об'єктом у людські якості. В такому розумінні поняття "освоєння світу" було введено Фоєрбахом та систематично розвинене Марксом, який поряд з духовно-теоретичною та матеріально-практичною формами вводив особливе П.-Д.о.с. Якщо пізнання має своїм результатом знання, котре пов'язане з усвідомленням істин, то П.-Д.о.с. спрямоване на осягнення смислів та цінностей, тобто вимірів людської залученості до результатів діяльності. П.-Д.о.с. - це особливий різновид духовного осягнення дійсності, яке здійснюється за схемами (чи процедурами) практичних дій; так, мораль чи релігія орієнтують духовність на правила людської поведінки чи обрядові дії (культ). З філософським, політичним, правовим та моральними регулятивами діяльності пов'язаний історичний зміст світогляду. Типовою формою П.-Д.о.с. є міф, що виникає в архаїчні часи як особливий стан культурної співучасті людини у всіх проявах буття і, навіть, як інструментальний засіб становлення порушеної етичної рівноваги у світі. Адже П.-Д.о.с. має своїм предметним полем сферу об'єктивованої фізичної реальності, а саме - олюднений світ. Тому з боку П.-Д. о.с. світ виступає як події, що запліднені потенційним словом, демонструють зустріч речі та знаку, окреслюють культурну реальність, що долає логічну відстань між суб'єктом та об'єктом (бо останні починають мотивувати один одного). У цій культурній реальності речі маніфестують духовне відлуння людської присутності у світі та можуть виступати емблематикою спілкування людини з буттям. У межах П.-Д.о.с. виникає феномен мудрості, як здатність не тільки пізнання істини, а й життя в істині. Врахування, поряд з теоретичним та практичним різновидами освоєння світу, духовно-практичної форми асоціює розгляд пізнання в ширшому (ніж у традиційній гносеології) смислі. Йдеться про пізнання в тому обсязі, в якому Гегель розробляв феноменологію духа. В сучасній філософії аналіз П.-Д.о.с. був здійснений науковцями Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ під керівництвом та за безпосередньою участю В.І. ІПинкарука у контексті розробки світоглядної проблематики.

ПРИСВОЄННЯ - соціальна форма, яка фіксує стан освоєння людьми реальності та оволодіння нею шляхом перетворення її елементів у предмет належності відповідному суб'єктові життєдіяльності як об'єктові його волі. У П. відбувається поєднання індивідуальної діяльності людей з предметами їх суспільності, перетворення нічийного у "своє", "моє", "твоє", "наше", "ваше" і т.д., внаслідок чого соціальна реальність фрагментується на світ "свого" і світ "чужого". Фрагментування соціальної реальності відбувається через виокремлення та розмежування її частин, позначених іменем або символом даного суб'єкта, якому ці частини належать. У П. обов'язково фіксуються ознаки "свого" і не обов'язково "власного", оскільки світ "свого" значно ширший світу "власного" (див. привласнення). П. має універсальний характер та специфічні особливості - в залежності від тієї чи тієї форми життєдіяльності людей. У соціальному аспекті присвоїти річ означає оволодіти нею, підпорядкувати її суб'єктові з метою використання як певного засобу досягнення його цілей. У процесі П. суб'єкт включає річ у контекст власної соціальності та життєвого досвіду, де вона стає елементом буденності та плинності життя, звичок, традицій та виконує функціональні навантаження відповідно до прийнятих суб'єктом соціальних доктрин. Завдяки П. потреби, інтереси, цілі й цінності людських індивідів, суспільних груп, спільнот сповнюються соціальним змістом. Зрештою, П. виступає чинником узагальнення й універсалізації, котрий інтегрує світ "свого" у цілісну відкриту систему.

РОЗУМІННЯ - 1) У широкому світоглядному плані - результат духовно-практичного засвоєння дійсності, коли зовнішні об'єкти, використовуючись у практиці, залучаються до смислів людської діяльності, виступають її предметним змістом. Інформаційна реконструкція цього змісту і характеризує Р. 2) З гносеологічного боку, Р. - це соціокультурний процес, що передбачає наявність за межами індивідуальної впевненості (в тих чи тих загальнозначущих підставах суспільного спілкування) свого роду базису безперечності. Це насамперед - категоріальні структури, аксіоматичні твердження та парадигми науки, незаперечні емпіричні дані тощо. Усвідомлення зв'язку певних уявлень із таким, історично зумовленим базисом безперечності чи зведення їх до цього базису через модельні образи становить механізм Р. 3) У більш спеціальному плані Р. виявляється у психологічному аспекті (коли воно, зокрема, описується через емпатію - мислиме входження в ту чи іншу ситуацію) та у мовно-комунікаційному ракурсі. В останньому випадку Р. виступає у вигляді діалогу як відображення тексту на тексті та його переоцінка в новому контексті і визначається через процес переведення лінійної послідовності символів в уявлення його смислу (його розпізнання та реконструкцію). Аналіз Р. був історично започаткований у герменевтиці, яка розкрила можливості зведення об'єктів до мовних структур їх Р., проаналізувала специфіку гуманітарного пізнання та комутативний аспект пізнавальних процесів. Подальші дослідження Р. орієнтуються на його розгляд як загальної для всіх дисциплін форми прийняття результатів освоєння світу, в процесі якого явища природи трансформуються у факти культури.

СОЦІАЛЬНЕ ОСВОЄННЯ - категорія людського світовідношення, що відображає аспект універсальної соціальної взаємодії людини і світу, перехід індивідуального в соціальне (і навпаки), трансформацію людськими індивідами свого життєвого досвіду в особисті якості, світоглядні орієнтації, здібності, вміння. Взаємодіючи із суспільством, суб'єкт життєдіяльності постійно освоює певні фрагменти соціальної реальності і в такий спосіб, по-перше, "входить" у цю реальність, пристосовується до неї, стає її компонентом і, по-друге, робить її своєю, тобто включає у сферу власної життєдіяльності. С.о. - складний, багатогранний і суперечливий процес людської життєдіяльності, який, з одного боку, залежить від потенціалу соціального статусу її суб'єкта, а з другого - являє собою цілеспрямований вольовий процес діяльності соціальних суб'єктів, які перетворюють власне світовідношення із даності в проблему та вирішення останньої. Процес та результат С.о. впливає на соціальне становище, громадянську позицію та психологічний стан особи З. окрема, наявність у індивідів комплексу неповноцінності, девіантної поведінки свідчить про спотворений характер С.о. На соціально-філософському рівні розрізняють три загальних типи С.о.: духовне, практичне і духовно-практичне. С.о. підлягає також диференціації на підставі приналежності освоєного фрагмента соціальної дійсності відповідному суб'єктові та характеру маніпулювання ним, тобто С.о. може виступати як присвоєння, привласнення.

УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОЮ (екологічний менеджмент) - поняття, яке обіймає такі сфери людської діяльності, як раціональне природокористування, або раціональне використання природних ресурсів, а також управління діяльністю в галузі довкілля. Система екологічного менеджменту має бути невід'ємним складником стратегії будьякого підприємства чи компанії, що має справу із впливами на довкілля. Концепція екологічного менеджменту компанії вперше була застосована в Європі в Нідерландах 1985 р. і згодом набула широкого поширення в компаніях бага - тьох країн Зх. Європи і США. В деяких країнах розроблені національні стандарти екологічного менеджменту. На сучасному етапі екологічний менеджмент визначається також як сфера діяльності, спрямована на охорону природних екосистем. Це визначення екологічного менеджменту прийшло на зміну попередньому розумінню менеджменту як діяльності, пов'язаної здебільшого із використанням природних ресурсів. Сучасне розуміння У. п. вимагає нового осмислення екосистем і біорозмаїття. Збереження біологічного та ландшафтного розмаїття - це лише частина екологічного менеджменту. Спеціалісти в цій галузі повинні не лише володіти багатоаспектними знаннями в галузі природничих наук, а й бачити специфічні проблеми, зумовлені політичним, соціальним та економічним контекстом. Таким чином, У. п. вимагає контекстуального мислення. Воно має розглядатись як еволюційний процес, оскільки екосистемний контекст є розмаїтим, комплексним і динамічним. З огляду на це, виділяють наступні аспекти У. п.: ієрархічний контекст, екологічні межі, екологічна інтегрованість, збір даних, моніторинг, адаптивний менеджмент, міжгалузева (міжвідомча) взаємодія, організаційні зміни, інтегрованість людини в природу та її цінності.

БЛАГОГОВІННЯ ПЕРЕД ЖИТТЯМ - світоглядний принцип етики Швейцера, згідно з яким головним є не факт мислення людини, а факт її існування, що втілюється у волі до життя. Тільки людина здатна усвідомити ідентичність волі до життя у всіх її різноманітних проявах і відчути благоговіння перед життям як таким. Тим самим завдяки людині воля до життя сягає рівня згоди із собою (бо людина втілює цю згоду в діяльності, підпорядкованій принципові Б. п. ж.) М. исляча людина стає, таким чином, етичною особистістю, а утвердження нею волі до життя перетворюється на моральне завдання. Принцип Б. п. ж. поєднується з безмірною відповідальністю людини за все живе. Етика людських стосунків є лише поодиноким випадком універсальної космічної етики. Принцип Б. п. ж. знайшов подальший розвиток в етиці відповідальності Йонаса.

ІДЕАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ - філософське тлумачення суспільного розвитку як заснованого на ідеях, волі, вірі, прагненнях, теоріях, вченнях, свідомості людей. І.р.і. постає як поширення принципів ідеалізму на осмислення історичних подій, процесів, явищ. Якщо матеріалістичне розуміння історичного процесу - в його радикальному варіанті - перебільшує значення матеріальних начал життєдіяльності суспільства, то І.р.і. гіпертрофує роль чинників духовних (релігійних, моральних, філософських, наукових, правових тощо). Залежно від того, що закладається в основу історичного процесу - об'єктивний дух, надіндивідуальне духовне начало, абсолютна ідея, надприродні сили, чи ідеї, бажання, програми та концепції окремих історичних, політичних або ж культурних діячів, розрізняють - об'єктивно та суб'єктивно - І.р.і.

ВОЛОДІННЯ - суспільно-особистісний спосіб взаємодії життєдіяльності суб'єкта із соціальною реальністю, який полягає у підпорядкуванні останньої або певних її фрагментів його волі, меті, у досягненні панування над ними для перетворення їх у надійний засіб самовизначення. У соціумі В. є формою вияву та способом існування влади. Володіти соціальними зв'язками, життєвою ситуацією, суспільним явищем, іншою людиною - означає вміти підкорити їх власній волі, зробити засобом власного самоутвердження, тримати їх у покорі, контролювати і управляти ними. Визнання людьми В., як факту життя, примушує їх дотримуватись вимог соціальної ієрархії, субординації та координації відповідних зв'язків та стосунків. Звідси випливає, що В., з одного боку, є засобом самоствердження суб'єкта в системі універсальної соціальної взаємодії суспільства, а з другого - формою вияву влади. Володіти у соціальному плані означає випереджати події власного життя, бачити тенденції його розвитку, знати й уміти опертися на них у реалізації життєвих планів і переконань. Соціальне В. являє собою особливий різновид зв'язку суб'єкта і предмета соціальної дії, котрий не завжди схоплюється юридичними нормами. Володіє той, хто йде першим, хто глибше, далі і швидше бачить предмет у тенденціях його розвитку, вміє надати цим тенденціям адекватної соціальної форми. Як і все у суспільстві, В. розподіляється нерівномірно, набуваючи певної ієрархічної структури залежно від місця даного суб'єкта в системі статусних стосунків громадян. Вищий статус передбачає більший масштаб В., а, отже, і більшу міру панування суб'єкта над обставинами. Наймогутнішим суб'єктом В. виступає держава, а в державі - бюрократія, як особлива корпорація професійних управлінців Н. ижче в ієрархії соціальної могутності стоять суб'єкти, які за масштабом В. менш значимі й могутні - це соціальні інститути, відомства, великі соціальні групи, класи, клани, організації та їх різноманітні об'єднання. Найнижчі щаблі ієрархії соціального В. займають суб'єкти, котрі володіють лише своїм тілом та елементарними життєвими обставинами.

МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ - складова частина марксистської доктрини. Вихідним пунктом М.р.і. є визнання того факту, що передумовою будь-якої людської історії виступає тілесна організація індивідів та опосередковане останньою ставлення людей до природи. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність виробництва індивідами засобів життя. Спосіб, яким люди виробляють усі необхідні для свого життя засоби, є не тільки відтворенням їхнього фізичного існування, а й постає як певний спосіб життєдіяльності. Отже, першим моментом історичного процесу, згідно з М.р.і., є виробництво людьми засобів для задоволення своїх життєвих потреб. Другий момент - це породження нових потреб, викликаних виробництвом засобів для задоволення первинних потреб, що спонукає до нового виробництва. Третім моментом є виробництво індивідами інших індивідів, тобто розмноження, яке передбачає наявність певних суспільних стосунків, або сім'ї. Поділ праці, що супроводжує виробництво, має своїм наслідком нерівномірний розподіл суспільного продукту, відчуження індивідів від продуктів власної праці та концентрацію відчуженого продукту в руках окремих індивідів; це уможливлює становлення та формує ґрунт для появи держави. Протиріччя між приватним і суспільним інтересами та між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин постають як рушійна сила історичного розвитку В. иходячи з цього, метою історичного процесу виявляється досягнення такого стану, коли внаслідок розвитку світового ринку та всебічної взаємозалежності спільної діяльності індивідів ці протиріччя (шляхом комуністичної революції) скасовуються, що призводить до подолання відчуження та свідомого контролю над силами, від яких індивіди до цього часу залежали. Принциповим положенням М.р.і. є теза про залежність свідомості від стану матеріального виробництва та від суспільних відносин, продукованих цим виробництвом; свідомість - це суспільний продукт. Попри тезу Маркса, що всі моменти історичного процесу не існують окремо один від одного та відведення у цьому процесі певної ролі індивідові, ортодоксальний марксизм зосередився головним чином на процесі матеріального виробництва, що зумовило тлумачення історичного розвитку в дусі економічного редукціонізму. Попри очевидну однобічність М.р.і., деякі його аспекти увійшли до методологічного активу соціальної філософії; зокрема, це стосується підходу до історії на основі аналізу економічних відносин як одного із чинників історичного поступу.

СУМЛІННЯ (добросовісність) - поняття етики, що відображає ставлення індивіда до праці, до виконання своїх обов'язків перед суспільством (середовищем, релігією, професією, сім'єю); моральна настанова індивіда на виконання своїх емпіричних зобов'язань у відповідності до шкали стандартів певної сфери діяльності.

УПРАВЛІННЯ (керування) - функція високоорганізованйх систем (соціологічних, біологічних, технічних), що забезпечує їхню структурну цілісність, підтримання заданого режиму діяльності, реалізацію Програми досягнення мети. Процеси У. стали предметом систематичного й інтенсивного аналізу з появою кібернетики, яка, абстрагуючись від конкретних особливостей якісно різних видів У., фіксуючи основну увагу на тому загальному, що притаманне їм усім, за зовнішньою відмінністю процесів У. розкрила їхню внутрішню сутнісну єдність та встановила ізоморфізм їхніх проявів С. утність процесу У. становить його інформаційний зміст. У. - це процес трансформації інформації у дію, тобто процес перетворення її у сигнали, що спрямовують функціювання систем У. Інформаційний підхід до У., Що відзначається таким абстрактним рівнем дослідження, започаткував вивчення загальних законів У, Неодмінний атрибут оптимального У. - це процес безперервної циркуляції інформації каналами прямого і зворотного зв'язку між керуючою і керованою системами системи У. Рівень розвинутості цих каналів не обов'язково має бути однаковим. Загалом процес У. можливий лише у системах з досить розвинутим каналом прямого зв'язку, тоді як зворотного (у відносно простих системах У.) може бути менш розвинутим. З підвищенням ступеня складності системи У. роль цього каналу зростає, а його ємність, як правило, стає більшою За ємність каналу прямого зв'язку. Принцип зворотного зв'язку - універсальний принцип, що діє в усіх системах У., незалежно від рівня їх організації. Об'єктивна передумова єдиного підходу до різних систем У. - інваріантність структури феномена У. Системи У. поділяються на ригідно (жорстко) детерміновані (дія керуючої системи однозначно визначає реакцію керованої) і статистично детерміновані (задається широкий діапазон можливих реакцій керованої системи на дію керуючої). Критерієм ефективності У. є міра адаптації керуючої системи до змін зовнішнього середовища, яка забезпечує самоорганізацію, самозбереження системи У. та досягнення мети, або рівень оптимізації заданого параметра керуючої системи. Для забезпечення оптимального режиму У. керуюча система має мати не меншу різноманітність станів, ніж керована (принцип необхідної різноманітності Ешбі). Головне завдання У. - забезпечення цілеспрямованої дії на керовану систему, тому будь-яке У. - цілеспрямоване. Цілеспрямована дія - це і мета, і результат У. Мета - передбачення результату, на досягнення якого спрямовується дія. Зворотний зв'язок - той механізм, що враховує і зводить до мінімуму різницю між метою дій та її результатом. Здійснюючи абстрактний підхід до якісно різних систем і процесів У., кібернетика зіграла вирішальну роль у створенні понятійного апарату для їх опису, розробки ефективних логіко-математичних методів їх дослідження, побудови абстрактної математичної теорії АСУ (сукупності теорій з різним рівнем абстракції). Найпростіші системи У. - інформаційно-кібернетичні, що функціонують відповідно із закладеними в них програмами: жорстко детермінованими, стохастичними, з елементами самоорганізації тощо. Складніші процеси У. властиві біологічним системам, у яких виділяють два рівні У. - організмовий (відтворюється спадково орієнтований на збереження видів, популяцій, біоценозів тощо) і поведінковий (орієнтований на збереження біологічних систем у взаємодії з довкіллям). Найскладнішою, ієрархічно організованою структурою У. відзначаються соціальні системи У. - визначальний атрибут будь-якого суспільства, який притаманний суспільному організмові на усіх рівнях його структурної організації. Соціальне У. - фактор, спрямований на забезпечення життєдіяльності суспільства, його розвитку. Історично у суспільстві склались і взаємодіють два типи механізмів У.: стихійний та свідомий. Увагу філософії феномен У. привертає насамперед у плані аналізу самого поняття "У." у системі інших понять, вироблених комплексом кібернетичних дисциплін і пов'язаних з ним, та дослідження природи і функцій механізмів У. у різних системах. Особливої актуальності набувають питання, пов'язані з аналізом перспектив комп'ютеризації процесів У. складними системами, передусім питання про її можливі соціальні наслідки в умовах наділення комп'ютерів цільовими функціями.

техн. бумагопряде́ние, хлопкопряде́ние